Франція забезпечує свою енергетичну незалежність за рахунок атомної та відновлюваної енергетики, пропонуючи стабільні та доступні тарифи. Німеччина робить ставку на відновлювані джерела. І даремно.

У Франції та Німеччині на тлі відмінностей в енергоміксі та впливу зовнішніх геополітичних факторів посилюється розбіжність у ціновій динаміці на електроенергію. Трейдерів особливо цікавлять механізми перетікань потужностей, можливі зміни паливної структури та те, як вечірнє падіння генерації з ВДЕ у Німеччині відбивається на біржових котируваннях.

У Франції основну роль виробленні електрики грають атомні станції, які відновлюваними джерелами лише доповнюються. Такий підхід дозволяє зберігати більш стабільне та відносно недороге енергопостачання. У Німеччині ж домінують відновлювані джерела енергії. І ось ці структурні наслідки відмови від атомної енергетики стають дуже помітними на ринку.

Ключовим фактором тут є рішення Німеччини припинити роботу атомних реакторів. Так, у 2023 році країна закрила свої атомні потужності, що збільшило залежність від викопного палива. Увечері, коли вироблення вітрової та сонячної генерації знижується, дефіцит електрики компенсується за рахунок вугільних та газових електростанцій. І саме цей перехід на більш дорогі та значно менш передбачувані за вартістю палива режими призводить до зростання цін на енергоносії та посилює волатильність на ринку електроенергії.

На ситуацію впливає і зовнішній порядок денний. Структурні суперечності енергетиці почали формуватися давно, але війна на Близькому Сході прискорила і посилила цей процес.

Для німецьких енергокомпаній головна мета зараз – пом'якшити вплив війни на тарифи. Щоправда, відбувається це не без обмежень: компанії намагаються перемикати генерацію з імпортного газу на вугілля через те, що ціни на газ різко зросли. Проблема в тому, що значну частину вугільних потужностей у Німеччині вже виведено з роботи в рамках політики відмови від вугілля.

В умовах обговорюється сценарій повернення частини вугільних потужностей в експлуатацію. Зокрема, уряд розглядає можливість залучити вугільні станції з резерву або повторно запускати блоки, виведені з експлуатації, щоб закрити дефіцит, що виникає, в періоди просадки генерації ВДЕ.

Окремим ринковим фактором для трейдерів залишаються обмеження транскордонної передачі. За словами Вільяма Пека, старшого аналітика з європейського енергетичного сектору в Energy Aspects Ltd, експорт електроенергії з Франції до сусідніх країн може тиснути на внутрішні ціни Франції та одночасно змінювати баланс в інших юрисдикціях.

Він зазначає, що в попередні весняні періоди французький оператор енергомережі RTE обмежував транскордонні постачання на схід через проблеми з енергомережею. Якщо експорт стримується, надлишок електроенергії не може бути перерозподілений за кордон, що підвищує ціни в сусідніх країнах, відбувається це за браком пропозиції та дефіциту постачань.

Біржова статистика відображає різницю у вартості. За даними EEX, у вівторок німецькі контракти на травневе постачання електроенергії торгувалися за ціною 86,80 євро за мегават-годину, тоді як у Франції аналогічний показник становив 22,06 євро за мегават-годину.

Для учасників ринку це означає одразу кілька потенційних тригерів: – вечірні цінові сплески у Німеччині через падіння генерації ВДЕ;

– можливий вплив рішень щодо повернення вугільних потужностей;

– чутливість котирувань до пропускної спроможності та обмежень RTE при перетіканнях між країнами.

У результаті розбіжність у тарифах між Німеччиною та Францією виглядає не як випадкова реакція на «черговий сезонний фактор», а як наслідок різних моделей енергопереходу та їхньої ринкової ціни.

Поки Франція спирається на передбачувану атомну базу і використовує ВДЕ як надбудову, Німеччина стикається з більш складною і дорогою архітектурою покриття попиту: вечірня просадка генерації з відновлюваних джерел швидко перетворюється на паливний дефіцит та цінову волатильність.

Додайте до цього геополітичні шоки, обмеження транскордонних перетоків та вимушені коригування паливної структури – і стає зрозуміло, чому біржові котирування все частіше починають «відбивати» не погоду, а архітектуру рішень.